Бланк Супровідної

Опубліковано: 25.12.2017

РОМАН КУЧЕРЯВЕНКО, канд. вет. наук, ст. наук. співробітник

Вакцинація є ключовим моментом у профілактиці вірусних респіраторних захворювань великої рогатої худоби

Інфекційний ринотрахеїт (ІРТ), вірусна діарея (ВД) та парагрип-3 (ПГ-3) широко розповсюджені вірусні респіраторні захворювання великої рогатої худоби. Вони призводять до загибелі та вимушеного забою молодняку, зниження продуктивності й функції відтворення у корів, вибракування біологічно неповноцінної і контамінованої вірусами ІРТ та ВД сперми бугаїв-плідників, зменшення строків їх експлуатації, витрат на лікування хворих тварин. Поширенню хвороб сприяє здатність вірусів ІРТ та ВД до персистенції, внаслідок чого перехворілі тварини залишаються довічними вірусоносіями й джерелом збудника інфекції.

Інфекційний ринотрахеїт – контагіозне вірусне захворювання ВРХ, яке характеризується гарячкою, загальним пригніченням, кон’юнктивітом і катарально-некротичним ураженням респіраторного тракту та генітальних органів. Має перебіг у респіраторній, генітальній, кератокон'юнктивальній, нервовій або шкірній формах і уражує тварин будь-якої породи, статі та віку. Збудник хвороби – ДНК-геномний вірус, який належить до родини герпесвірусів. Джерелом збудника є хвора, перехворіла або з латентним перебігом інфекції велика рогата худоба. Вірус передається від хворих тварин здоровим аерогенним шляхом, статевим – з інфікованою спермою, контактним – через забруднені корми, предмети навколишнього середовища, а також механічно – з обслуговуючим персоналом. Швидкому поширенню хвороби сприяють скупчене утримання і вільне парування тварин, використання для штучного осіменіння контамінованої вірусом ІРТ сперми. Хворобі властиві стаціонарність та стрес-факторна залежність. Інкубаційний період триває від 2 до 21 доби. Клінічні ознаки залежать від форми та перебігу хвороби. Так, за респіраторної форми в молодняку ВРХ підвищується температура тіла до 42°С, спостерігають пригнічення, гіперемію слизових оболонок носової порожнини, яка поширюється на носове дзеркальце («червоний ніс»), часте дихання, кашель, серозні або слизово-гнійні витікання з носової порожнини, риніт, ринотрахеїт, асфіксію. Смертність становить 25–40% за гострого перебігу захворювання. Тривалість хвороби – 7–30 діб. Генітальну форму ІРТ у корів називають інфекційним пустульозним вульвовагінітом (ІПВ), а у биків - інфекційним пустульозним баланопоститом (ІПБ). Інфекційний пустульозний вульвовагініт спостерігають у корів, телиць, а іноді й у телят. ІПВ проявляється тяжким запаленням слизової оболонки статевих органів, її набряком, гіперемією, слизо-гнійними виділеннями та появою пустул (1 – 2 мм у діаметрі). З розвитком хвороби пустули лопаються, з них витікає жовтуватий ексудат, утворюються ерозії. Часто хвороба ускладнюється вторинною бактеріальною інфекцією. ІПБ проявляється у вигляді запалення й висипання пухирців на слизовій оболонці крайньої плоті й статевого органу. Пустули загоюються довше, ніж у корів, через механічне подразнення й розтягнення слизової оболонки при ерекції. Набряк препуцію у биків може бути значним і ускладнюватись розвитком фімозу й парафімозу. В результаті ускладнення хвороби може виникати некроспермія, аспермія та імпотенція. У разі ІРТ у тільних корів спостерігають аборти, розсмоктування плоду або передчасне отелення. Аборти здебільшого виникають в останньому триместрі вагітності. Інтервал між зараженням і абортом коливається від 9 до 105 діб. При обстеженні абортованого плоду, як правило, спостерігають ознаки автолізу, що пов’язано з тривалим періодом (до 10 діб) між загибеллю плоду та його викидом із матки. Серед корів, які абортували, можливі летальні випадки внаслідок метритів і розкладу плоду. Нервова, шкірна та керато-кон’юнктивальна форми ІРТ реєструються рідше, тільки у господарствах стаціонарно неблагополучних щодо ІРТ.

Парагрип-3 – гостре контагіозне вірусне захворювання головним чином телят, яке характеризується ураженням органів дихання. Захворювання викликає РНК-вмісний вірус із родини параміксовірусів. На парагрип зазвичай хворіють телята у віці від 10 днів до 1 року, рідше – молодняк старший 1 року. Сприйнятливими є і дорослі тварини, але в них хвороба має безсимптомний перебіг. Джерелом збудника інфекції є хворі тварини, які в гострій стадії хвороби виділяють вірус з повітрям, який видихають, та носовим слизом. Найбільш інтенсивно вірус виділяється в перші дні хвороби, тобто в період виражених клінічних симптомів. Резервуаром збудника в природі є ВРХ. Хвороба проявляється підвищенням температури тіла до 42 °С (у нормі котра становить 37,5 - 39,5 °С), кашлем, появою серозних витікань з носа, сльозотечею, підвищенням частоти дихання та пульсу, хрипами, задишкою, пригніченням, зниженням апетиту. Важкість клінічних ознак погіршується при ускладненні бактеріальною інфекцією, внаслідок чого виникає бактеріальна бронхопневмонія. Одужання при своєчасному лікуванні настає через 2–3 тижні. При хронічному перебігу захворювання тварини відстають у рості та розвитку. В епізоотології парагрипозної інфекції особливе значення мають сприятливі (так звані стресові) чинники: переміщення, транспортування, вакцинація, висока вологість, протяги, а також наявність у стаді тварин-носіїв інших збудників (вірусів – інфекційного ринотрахеїту, вірусної діареї, респіраторно-синцитіальної інфекції, та бактерій – пастерел, стрептококів, стафілококів, протея, мікоплазм і хламідій). З цієї причини парагрип-3 у ВРХ як моноінфекція практично не реєструється та не призводить до тяжких уражень тварин, а проявляється у вигляді гострої епізоотії змішаних інфекцій.

Вірусна діарея (ВД) – контагіозна вірусна хвороба великої рогатої худоби, яка характеризується ерозивно-виразковим запаленням слизових оболонок шлунково-кишкового та респіраторного трактів, що проявляється лихоманкою, ринітом, пригніченням, діареєю, ерозивним і виразковим стоматитом з сильним слиновиділенням, іноді кульгавістю. Етіологічним чинником захворювання є вірус діареї, котрий за сучасною класифікацією належить до роду Pestivirus сімейства Flaviviridae. Хворобу реєструють незалежно від сезонності, проте у холодну пору року кількість хворих тварин збільшується. Основним джерелом інфекції є хворі та персистентно інфіковані тварини, які виділяють вірус у зовнішнє середовище з фекаліями, сечею, слиною, носовими й очними екскретами та спермою. Вірус діареї передається при прямому контакті, з предметами догляду, а також зі спермою при природному та штучному заплідненні. При інфікуванні вірусом діареї клінічний прояв хвороби залежить від віку тварин, імунного статусу, терміну тільності корів, внаслідок чого хвороба може мати гостру, хронічну та латентну форми. Так, в імунних тварин в більшості випадків інфекція має латентний перебіг, але залежно від штаму вірусу може призводити і до загибелі. Захворювання в неімунних тварин частіше має гостру форму з характерним клінічним проявом. Симптоми проявляються у вигляді лихоманки (40-42°С), відсутності апетиту, прискореного дихання та серцебиття. Спостерігають слино- й сльозовитікання, сухий кашель та діарею. Калові маси рідкі, часто з домішками крові, фібрину та слизу. Діарея призводить до дегідратації організму хворої тварини, яка може втрачати до 25% маси тіла. Також знаходять ерозії на слизовій оболонці губ, ясен, щік, язика та твердому піднебінні. Клінічну картину хвороби іноді доповнюють ерозії у ділянці міжкопитної щілини та вінчику, внаслідок чого спостерігають кульгавість тварин. Ці симптоми можуть ускладнюватись вторинною інфекцією, що призводить до збільшення відсотку загиблих тварин. Характерною особливістю ерозивно-виразкових уражень слизової оболонки є швидка репарація тканин з безрубцевою епітелізацією. При зараженні тільних корів вірус проникає через плаценту та інфікує плід. Результат ембріонального інфікування залежить від стадії тільності, тому має широкий діапазон. При цьому спостерігають ембріональну смертність, аборти чи муміфікування плоду, затримку внутрішньоутробного розвитку та народження імунотолерантних, персистентно інфікованих телят. Аборти спостерігають незалежно від строку тільності й не завжди залежать від терміну інфікування. Персистентно інфіковані тварини більш сприйнятливі до зараження іншими збудниками внаслідок пригніченої вірусом діареї імунної системи. Великий відсоток таких тварин гине, або їх вибраковують до досягнення дорослого віку.

Заходи безпеки

Ще  2000 року в Україні було розроблено та затверджено документ – «Інструкцію про заходи профілактики та боротьби з інфекційним ринотрахеїтом – пустульозним вульвовагінітом (баланопоститом) великої рогатої худоби». Нею передбачена системна діагностика ІРТ (включаючи дослідження сперми бугаїв-плідників на племстанціях), контроль за переміщенням ВРХ та активна профілактика. Що ж до ВД та ПГ-3 ВРХ, в Україні відсутні правові документи, які регламентують заходи профілактики з цими інфекціями, які у свою чергу, розподіляються на специфічну та неспецифічну профілактики. Неспецифічна профілактика досягається дотриманням загальних організаційно-господарських заходів як найбільш раціональний економічно виправданий шлях захисту тварин від респіраторно-кишкових вірусних захворювань. Заходи специфічної профілактики вірусних пневмоентеритів ВРХ направленні на створення пасивного імунітету за рахунок препаратів сироватки (імунної сироватки, сироватки-реконвалесцентів або імуноглобуліну) або⁄та активну імунізацію (вакцинацію). Використання вакцин дозволяє ефективно керувати епізоотичним процесом, знижувати до мінімуму захворюваність і економічні збитки від інфекційних захворювань. У світі розроблені живі та інактивовані, моно-, бі- й комплексні вакцини, які містять як вірусні, так і бактеріальні антигени (Triangle-9, Rispoval-4, Hiprabovis-4, CattleMaster Gold, Bovidec, Bovilis BVD, Bovilis IBR marker, Бовісвак-3,  Бовісвак-3 Past та інші).

У сучасному молочному тваринництві інактивовані вакцини завдяки нешкідливості та високій імуногенності отримали широке застосування. Так, інактивовані вакцини, на відміну від живих, не викликають абортів, імуносупресії та персистенції вірусів. Щеплені інактивованими вакцинами тварини не виділяють вірус у зовнішнє середовище, тому не створюють загрозу розповсюдження цих хвороб, а також не поширюють генетичну інформацію цих збудників, яка може бути використана польовими штамами вірусів з отриманням вірусів-реасортантів. Вони безпечні, тому їх використовують також для імунізації тільних корів та биків-плідників. Ще однією перевагою інактивованих вакцин над живими є їх відносна висока стабільність при зберіганні.

 

Говорить експерт

Олександр Кармазін, головний лікар ветеринарної медицини ФГ «Скіф»

Для того, щоб мати здорове поголів’я, необхідно застосовувати комплекс певних заходів.  Успішна боротьба з інфекційним ринотрахеїтом, вірусною діареєю та парагрипом-3 великої рогатої худоби досягається дотриманням загальних організаційно-господарських заходів та застосуванням засобів специфічної профілактики, що зменшує до мінімуму захворюваність та суттєво скорочує економічні збитки господарств на лікування та утримання хворих тварин. В першу чергу – вакцинація. Використання вакцин дозволяє ефективно керувати епізоотичним процесом, знижувати до мінімуму захворюваність і економічні збитки від інфекційних захворювань.  У своєму господарстві ми використовуємо вакцину Бовісвак-3. За 2016 рік частка усіх телят, що загинули, становила 3,6%.
Украй важливим є період сухостою. Ми прививаємо корів у сухостій проти ІРТ,ВД, ПГ-3 та рота-коронавірусної інфекції у 216 днів тільності, ревакцинація  через 14 днів. Усі заходи в господарстві відбуваються відповідно до технологічної карти, затвердженої директором та узгодженої з державними органами ветеринарної медицини. Вакцинують тварин вперше в тижневому ритмі проти інфекційного ринотрахеїту, вірусної діареї та парагрипу-3.  Перше введення вакцини в задню частину крупу у віці теляти 27 (+7) днів. Ревакцинація  через 14 днів. І потім  наступне застосування вакцин цій же тварині через шість місяців, коли вона вже в іншій віковій групі, у віці 180 днів.

Обов′язково проводиться контроль вакцинації відбувається за допомогою серологічних досліджень. Лабораторні проби здаються у Харків, Полтаву та Дніпро. Результат приходить через 3-7 діб залежно від кількості  проб. Однак, вакцина не панацея: потрібно щоденно дотримуватися санітарно-гігієнічних процедур. У системі загальних заходів особливе місце займають: огородження тваринницьких ферм і дотримання режиму підприємства закритого типу, виділення і розмежування на тваринницьких фермах і комплексах трьох відокремлених зон, зокрема, виробничої, адміністративно-господарської та ветеринарно-санітарної, своєчасне виявлення та ізоляція хворих тварин і утилізація трупів при дотриманні умов, що виключають поширення інфекції (використання контейнерів і окремих шляхів транспортування патологічного матеріалу, що не перетинаються з технологічними шляхами переміщення тварин, кормів і руху механізмів, що обслуговують здорових тварин); профілактика стресів, особливо транспортних, кормових, температурних та пов’язаних з технологічним перегрупуванням; організація змінних родильних приміщень і профілакторіїв з належною дезінфекцією; підтримання оптимальних параметрів мікроклімату та його регулярний контроль; ветеринарно-санітарний контроль якості води і кормів, особливо на наявність токсинопродукуючих грибів; проведення періодичної диспансеризації тварин з метою своєчасного виявлення і усунення функціональних і обмінних розладів у життєдіяльності організму і репродуктивної системи.

А за допомогою програмного забезпечення DairyComp Farm можна в будь-який момент переглянути історію тварин (кожній з котрих присвоєно не тільки номер, а й власне ім’я)  – лактацію, отелення, стан здоров’я, кількість вакцинацій та щеплень тощо. Комп’ютерну програму було встановлено в 2012 році, це дозволило якісно систематизувати роботу. Ми називаємо таку злагоджену роботу «правилом п’яти пальців»: по-перше, корову потрібно подоїти, по-друге, осіменити, по-третє, погодувати, по-четверте, полікувати та, нарешті, дати відпочити. Завдяки автоматизації кожен спеціаліст, який відповідає за свій фронт роботи, чітко знає, які заходи та в який термін йому потрібно провести, і ці «п’ять пальців» працюють злагоджено для спільної мети.

ТОВ "СмартБіоЛаб" ©