Бланк Супровідної

Опубліковано: 18.02.2018

Вірусна діарея великої рогатої худоби (ВД ВРХ) - інфекційна контагіозна хвороба, яка характеризується ерозивно-виразковим запаленням слизових оболонок травного тракту, стоматитом з сильним слиновиділенням, ринітом, лихоманкою та профузною діареєю. Вперше захворювання під назвою вірусна діарея було описано в Америці, штат Нью-Йорк, П. Олафсоном (P. Olafson еt аl) у 1946 році. У СРСР перші повідомлення про вірусну діарею зазначені в роботах Бучнева К.Н. (1963), Лихачева Н.В. (1967), Макаревича В.Г. (1967), Белоконя В.С. (1969).

Етіологічним чинником захворювання є вірус діареї, який за сучасною класифікацією належить до роду Pestivirus родини Flaviviridae. Віріони мають сферичну форму, діаметром від 40 до 60 нм. Геном вірусу представлений одноланцюговою РНК, яка складається з 12 500 нуклеотидів. Вірус діареї класифіковано на біотипи й генотипи. На біотипи вірус діареї розподіляють за здатністю викликати цитопатичні зміни в культурі клітин. За цією ознакою виділено два біотипи вірусу: цитопатогенний і нецитопатогенний. За допомогою полімеразної ланцюгової реакції також виділено два генотипи вірусу: BVDV1 і BVDV2. Ці генотипи мають однаковий діапазон патогенності, однак штами другого генотипу (BVDV2) викликають тяжкі спалахи хвороби з високим відсотком захворюваності й смертності. В природних умовах до захворювання на вірусну діарею сприйнятливі велика рогата худоба, буйволи, олені, косулі, вівці, кози та свині. Основним джерелом інфекції є хворі та персистентно інфіковані тварини, які виділяють вірус у зовнішнє середовище з фекаліями, сечею, слиною, носовими й очними екскретами та спермою.

Фото 1. Ураження ясен новонародженого теляти за інфікування вірусною діареєєю

Вірус діареї передається при прямому контакті, з предметами догляду, а також зі спермою при природному та штучному заплідненні. У хворих на ВД тварин виявляють ерозії на губах, язику, твердому піднебінні, іноді на носовому дзеркальці, ніздрях, слизовій оболонці піхви та сосках вимені. Зачасту ці ураження зливаються, формуючи великі зони некрозу з відторгненням. Спостерігають слизово-гнійне витікання з носу, іноді сльозотечу та набряк рогівки. Відмічають кульгавість, пов’язану з ерозіями й некрозом шкіри міжкопитної щілини та запалення копитного вінчику, а також ураження суглобних хрящів. На другу - третю добу після появи клінічних ознак розвивається профузна діарея зі згустками слизу й крові в фекаліях. При зараженні тільних корів вірус проникає через плаценту та інфікує плід. Результат ембріонального інфікування залежить від стадії тільності, тому має широкий діапазон. При цьому спостерігають ембріональну смертність, аборти чи муміфікування плоду, затримку внутрішньоутробного розвитку та народження імунотолерантних, персистентно інфікованих телят. Аборти спостерігають незалежно від строку тільності.

Вірусна діарея наносить значні економічні збитки галузі тваринництва, які складаються зі зниження молочної продуктивності, відтворювальної функції та вгодованості, абортів, народження телят з патологіями розвитку, ранньої смертності молодняка внаслідок підвищеної сприйнятливості до інших хвороб. У зв’язку з цим у світі були розпочаті програми з контролю та ліквідації вірусної діареї. Так, першою країною, яка у 1993 році почала здійснювати національну програму з ерадикації вірусу діареї була Швеція. В її основу закладено наступні етапи: 1) визначення інфікованих і неінфікованих стад; 2) видалення з стада персистентно інфікованих тварин; 3) постійний моніторинг неінфікованих стад; 4) відмова від застосування вакцин.

Фото 2. Ураження верхнього піднебіння ВРХ (язви та ерозії). За інфікування вірусною діареєю

За даними Greiser-Wilke I., на початку програми з ерадикації й контролю вірусної діареї у Європі реєстрували 65% стад, інфікованих ВД, а у 2001 році тільки 13% . При реалізації цих програм спостерігається зменшення економічних збитків. Так, у Данії на програму з ерадикації ВД за три роки було витрачено 27 мільйонів доларів, тоді як за аналогічний термін збитки від вірусної діареї становили 51 мільйон доларів. На цей час вже розроблені та діють програми з ерадикації вірусної діареї у Словенії, Італії, Норвегії та Фінляндії. В інших країнах існують програми з контролю та профілактики ВД, в основу яких закладено щеплення тварин проти цієї інфекції. На даний час використовують живі та інактивовані, моно-, бі- і комплексні вакцини, які вміщують як вірусні, так і бактеріальні антигени. Ведуться також інтенсивні дослідження з розробки субодиничних та рекомбінантних вакцин проти ВД. Завдяки своїй нешкідливості й достатньо високій імуногенності широке застосування отримали інактивовані вакцини проти ВД. На відміну від живих інактивовані вакцини не викликають абортів, імуносупресії та персистенції, щеплені тварини не виділяють вірус у зовнішнє середовище і тому не становлять загрозу розповсюдження захворювання. Вони нешкідливі і їх можна використовувати для імунізації тільних корів та биків-плідників. Ще однією перевагою інактивованих вакцин над живими є їх відносна висока стабільність при зберіганні.

Висновок

Проведені дослідження свідчать про широке поширення вірусної діареї серед великої рогатої худоби у світі та в України. В зв’язку з цим виникає необхідність розробки та впровадження в дію Державної програми боротьби з вірусною діареєю в Україні. Основу такої програми повинна становити ерадикація збудника з використанням вакцинопрофілактики та вилучення інфікованих тварин.

Автори:
Вікторія Кучерявенко, кандидат ветеринарних наук
Роман Кучерявенко, кандидат ветеринарних наук

ТОВ "СмартБіоЛаб" ©