Бланк Супровідної

Опубліковано: 25.02.2018

Казеозний лімфаденіт — контагіозне захворювання, яке швидко розповсюджується по стаду й без належних заходів боротьби призводить до загибелі тварин, забруднення збудником навколишнього середовища та подальшого інфікування нових тварин. Тому найкращий спосіб запобігти захворюванню — дбати про чистоту стада. А якщо було виявлено інфіковану тварину, треба якнайшвидше вилучити її зі стада, щоб не допустити розкриття абсцесів і поширення захворювання.

Уражує хвороба найчастіше овець і кіз, спричиняє її бактерія Corynebacterium pseudotuberculosis. Випадки захворювання реєструють по всьому світу. Казеозний лімфаденіт завдає значних економічних збитків козівництву та вівчарству, призводить до зниження маси тіла, падіння надоїв і  запліднюваності у  сприйнятливих тварин, також спричиняє їх вибракування. Захворюваність збільшується з віком і може досягати у стаді 60–70%. Описано випадки зараження людини.

Початкова стадія хвороби

Збудник хвороби являє собою грампозитивну нерухому паличку овоїдної форми, що не утворює спор. Виділяють два основних біотипи залежно від їх здатності перетворювати нітрати: нітрат-негативні, які інфікують переважно овець і кіз, і нітрат-позитивні, що інфікують коней. Комбінація цих біотипів спричиняє захворювання у великої рогатої худоби.

Зараження відбувається через пошкоджену шкіру та слизові оболонки. Джерелом збудника є хворі тварини, які виділяють бактерії в зовнішнє середовище з умістом абсцесів, що розкрилися, виділеннями з носа, молоком, фекаліями. Збудник може тривалий час зберігати життєздатність у зовнішньому середовищі: у гної, підстилці, сіні, воді; має стійкість до висихання. Мікроорганізм чутливий до підвищення температури, тому на поверхнях об’єктів зовнішнього середовища його життєздатність зменшується з підвищенням температури довкілля.

Вміст абсцесу на розрізі за вісцеральної форми

Існує дві форми перебігу хвороби: зовнішня — лімфаденітна й внутрішня — вісцеральна. За зовнішньої форми найчастіше уражуються підщелепні, привушні, передлопаткові, надвименні лімфовузли та лімфовузли колінної складки. Рідше можуть залучатися внутрішні лімфовузли грудної та черевної порожнин. Зовні лімфаденітна форма характеризується появою неболісних горбків (абсцесів) у місцях локалізації регіонарних лімфовузлів і  поширюється по ходу лімфатичних судин. Уміст абсцесів у кіз являє собою м’яку пастоподібну масу біло-зеленуватого забарвлення без запаху. У овець часто це щільна сироподібна маса.

Вісцеральна форма найчастіше трапляється в овець і була названа «синдром худої вівці (Thin ewe syndrome)» . Вогнища ураження локалізуються в легенях, серці, нирках, рідше — в печінці, спинному й головному мозку. Клінічні ознаки залежать від ураженого органу й можуть проявлятися у вигляді кашлю, пришвидшеного дихання, хронічного виснаження, неврологічних симптомів. У деяких випадках може спостерігатися спонтанний падіж тварини без будь-яких попередніх ознак.

Часто захворювання має латентний перебіг, тому клінічні ознаки казеозного лімфаденіту можуть бути відсутні.

Прогресування хвороб

Діагноз ставиться на підставі епізоотичної ситуації, клінічних ознак, лабораторних і патологоанатомічних досліджень. Слід ураховувати, що поява абсцесів може бути спричинена й іншими гнійними бактеріями, такими як Staphylococcus aureus, Pasteurella multocida, або анаеробними бактеріями Fusobacterium necrophorum, тому тварини з ознаками наривів мають бути ізольовані до отримання результатів бактеріологічного дослідження. В разі вісцеральної форми слід виключити такі причини хронічного виснаження, як паразити, неповноцінне харчування, проблеми із зубами тощо.

Для дослідження в лабораторію направляють: прижиттєво — сироватки крові, стерильно відібраний уміст з абсцесів, що не розкрилися; посмертно — інкапсульовані абсцеси з внутрішніх органів і лімфовузлів.

Лікування не розроблено. В промисловому тваринництві хворих тварин вибраковують, туші утилізують. Якщо тварина представляє емоційну або генетичну цінність, її ізолюють і проводять системну й місцеву антибіотикотерапію для зниження ступеня інфекційності для решти стада. Проте слід розуміти, що захворювання визначається як невиліковне. Інкапсульовані абсцеси видаляють хірургічно, ті, що розкрилися, очищують від умісту, який потім знезаражують (спалюють разом із перев’язувальним матеріалом); утворену порожнину промивають розчином йоду.

Основні місця локалізації абсцесів

З погляду профілактики не слід купувати тварин у господарствах із неперевіреним інфекційним статусом. А новоприбулі тварини мають пройти 30-денний карантин. Окрім того, потрібно проводити регулярний серологічний моніторинг тварин господарства й регулярну дезінфекцію тваринницьких приміщень, інвентарю та засобів догляду за тваринами, регулярно міняти підстилку, прибрати з тваринницьких приміщень і пасовищ гострі предмети, які можуть завдати тваринам травму.

Автор: Анастасія Тимкович, лікар вет. медицини, ТОВ «СмартБіоЛаб»
Співавтор: Вікторія Кучерявенко, директор ТОВ «Смартбіолаб», канд. вет. наук
Опубліковано: журнал Farmer №2 лютий 2018 року

ТОВ "СмартБіоЛаб" ©